Aniri (@aniri_yar) На годиннику вже о пів на другу всі вже сплять, у моєму вусі лунає чергова пісня і я обираю замість вих сну написати сюди декілька рядків. Думала, яку тему зачепити сьогодні, але краще розповім про своє студентське-дистанційне життя. Коротко, 24/7 я майже постійно за ноутом, який своїм ступорем і командою loading натякає, що так довго не протягне. Я щаслива, 2 предмети вже зможу закрити до кінця листопаду, а ще позавчора закінчився дуже важливий етап у моєму житті, а як відомо, коли щось завершується, значить щось повинно початися. Почуваю себе вільною в шаленому ритмі життя розриваючись між навчанням, роботою, родиною та друзями. Але, як же ж я кайфую, коли кожна хвилина має для мене цінність. Сон на вихідних уже, як розкішний подарунок, бо якось так трапляється, що то зранку я проводжу заняття, то сусіди затівають черговий ремонт, або родина гомонить на всю квартиру. Надіюсь після цього посту дехто зрозуміє, що вранці не обов’язково розкривати всі можливості свого голосу. У моїх друзів з’явилася моя дитяча мрія — вівчарка на ім’я Локи. І хоча, цей член родини вже більш як 3 місяці в їхній сім’ї, тільки нещодавно я змогла з ним познайомитись. Міла сказала, що я єдина людина з гостей, на яку він не став гавкати, та дав зняти себе на камеру. Зазвичай він просто вибиває телефон із рук… Вечір п’ятниці мені запам’ятається на довго. Гра в «Кулінаріум», традиційниий салат Цезар за Мілиним рецептом, доволі кумедна ситуація з псом, якому Локі сподобався настільки, що той вирішив перестрибнути доволі високий забор та гра…