Aniri

Aniri (@aniri_yar) Привіт знову! Відразу скажу я не буду жалітися на сесію, бо цього разу її складати набагато легше. По-третє — це Вам не вперше. Минулого разу обіцяла написати свою думку щодо рамок вроди в сьогоденні. Я не розумію, як жінка, яка стільки років боролася за право голосу, добровільно забирає право на власну красу. Зникає унікальність, на жаль, не розумію як? Чому? От просто поясніть, хіба обов’язково всім мати пухлі губи та ідеально маленький ніс? Найстрашніше це те, що надивившись такого контенту в insta, багато нефільтруючі інформацію, з’являється думка — а що зі мною не так? Якщо вже кожна, щось у собі змінила, отже, я теж мушу. Переглянула «Думки Вголос» Валентини Войтенко, вона має рацію, ми унікальні і в цьому наша врода. Зазвичай, усі ми прагнемо ідеальності, але секрет простий — її просто немає. От і все. Найзабавніше це те, що нам подобаються ті риси в людях, від яких часто вони мають намір позбутися. Я, наприклад, обожнюю ластовиння, одна з моїх подруг сказала, що ненавидить їх на своєму обличчі. Хоча, як на мене, їй вони до лиця. Я, наприклад, маю синці під очима, але не на ношу консилер за можливості. Колись почула від блогерки, що їй синці під очима подобаються й що це зараз модно. Ось кровообіг бажань: я хочу бути такою, як та, яка хоче бути такою, як інша і т. ін. Парадокс? Чи не так? Я подобаюсь собі з косметикою та без. Щодо книги «Визначні роки». Раджу прочитати, вона якраз націлена для студентів. Для тих, хто так само обожнює…

Aniri (@aniri_yar) На годиннику вже о пів на другу всі вже сплять, у моєму вусі лунає чергова пісня і я обираю замість вих сну написати сюди декілька рядків. Думала, яку тему зачепити сьогодні, але краще розповім про своє студентське-дистанційне життя. Коротко, 24/7 я майже постійно за ноутом, який своїм ступорем і командою loading натякає, що так довго не протягне. Я щаслива, 2 предмети вже зможу закрити до кінця листопаду, а ще позавчора закінчився дуже важливий етап у моєму житті, а як відомо, коли щось завершується, значить щось повинно початися. Почуваю себе вільною в шаленому ритмі життя розриваючись між навчанням, роботою, родиною та друзями. Але, як же ж я кайфую, коли кожна хвилина має для мене цінність. Сон на вихідних уже, як розкішний подарунок, бо якось так трапляється, що то зранку я проводжу заняття, то сусіди затівають черговий ремонт, або родина гомонить на всю квартиру. Надіюсь після цього посту дехто зрозуміє, що вранці не обов’язково розкривати всі можливості свого голосу. У моїх друзів з’явилася моя дитяча мрія — вівчарка на ім’я Локи. І хоча, цей член родини вже більш як 3 місяці в їхній сім’ї, тільки нещодавно я змогла з ним познайомитись. Міла сказала, що я єдина людина з гостей, на яку він не став гавкати, та дав зняти себе на камеру. Зазвичай він просто вибиває телефон із рук… Вечір п’ятниці мені запам’ятається на довго. Гра в «Кулінаріум», традиційниий салат Цезар за Мілиним рецептом, доволі кумедна ситуація з псом, якому Локі сподобався настільки, що той вирішив перестрибнути доволі високий забор та гра…

Aniri (@aniri_yar) Три місяці як я нічого не писала сюди. Уже третій курс. Нещодавно переглядала фото та відео з 1 курсу. Тепер зрозуміла, про яку наївність тоді говорили старшокурсники. Тоді, я була дівчинкою-мрійницею, вірила в багато речей, які розпалися на крихітні частинки. Нещодавно почула на кухні гуртожитку від першого курсу, що я вже «старік», а отже студентському життю не так довго залишилося. Викладачі торочать про екватор, а я вже задумуюсь, чим буду займатися після університету, чи буду так часто гомоніти з подругами і взагалі, де я буду? Плани, мрії й не можливість поєднати все те, що хочеться втілити. Декільком людям пообіцяла, що все-ж-таки закінчу Карпенка, а втім, доля – класна штука. ⠀ Минулого місяця відбулося декілька змін у моєму житті й було декілька яскравих днів про, які я думала, що напишу тут, але сісти за комп усе ніяк не було часу, бажання, здоров’я. Розповім, хоча б, про декілька… ⠀ 14.09.21 Рік тому, в цей день чомусь було мені сумно, не знаю як так сталося. Пам’ятаю, що тоді була посвята 1 курсу, тому в нас була дистанційка і я нудьгувала в гуртожитку під пісні Грамофону й у цей же ж день ми читали про нього у BBC News. Я думаю, останнє речення второпають не всі, але втім, цього року все кардинально змінилося. Ми з друзями поїхали в Нетішин — бо це нове місто, де ми ще не були, не потрібно далеко їхати й можна змінити звичні види Острога на щось трішечки масштабніше. Ми багато гуляли, гомоніли, посиділи в кафе, як ВІП гості,…

Aniri (@aniri_yar) Усім привіт! За минулий тиждень, які тільки почуття не вирували в мені: від шаленості, захвату до розпачу, смутку та постійних спогадів про дитинство. Життя дуже швидкоплинне, шкода, що ми це розуміємо лише тоді, коли певний період життя завершується, як випуск зі школи/університету, переїзд в інше місто/країну або втрата дуже близької людини. Саме в ці моменти спливає минуле й, ніби, намагається затягнути в часову прірву й не дати ніякого шансу зачепитися за теперішнє й цінувати сьогоденне, адже, колись воно теж перевтілеться лише на спогад. Моя промова оповита загадками, тому перейдемо безпосередньо до огляду подій за тиждень. 05.06.21 День міста Було прикольно подивитися на те, які саме заходи будуть в Острозі. Для мене це була чергова можливість закарбувати всі моменти в кадрах. Обожнюю фотографувати незнайомих людей, які, навіть, не запідозрюють про зйомку. Можна помітити досить цікаве в таких фото — це природність і щирість. Жодна ретельно обміркована фотосесія не зможе протистояти таким фото. Що з цього вийшло можна побачити на кадрах, які я прикріпила до посту, вибрала всього декілька, бо інакше текст був би тут зайвим. 08.06.21 Відеоалфавіт студента Острозької академії Нарешті, видно, перші роботи команди StayStuDent. Однією з таких став відеоалфавіт, над яким ми почали працювати ще дуже задовго й цікавим є той факт, що я зневірена у власних силах та в реалізацію ідей для відео, під численними вмовляння подруг, що все, можливо, йду з ними до ректора, де ми розповідаємо про проєкт, на, що дістаємо схвальне рішення. Ці відчуття не передати, я була over the moon (з англ.- на…

Aniri (@aniri_yar) Привіт мої любі читачі, не знаю, чому, але пости пишуться вночі. Місяць насичених подій, хочеться кричати від радості. Тепер уже офіційно можу повідомити, що студентська команда SSD починає свою плідну роботу. Ми вже відзняли перше відео, яке ви зможете подивитися на нашому YouTube каналі. Stay StuDent –це команда, де кожен бажаючий зможе взяти участь і показати всій Україні, де вирує справжнє студентське життя. Як же ж класно звучить. Наш канал націлений більш на розважальний контент, хоча там Ви зможете зустріти й інформативні відео. Перші такими й будуть. Подкаст, який ми відзняли англійською мовою покаже, що студенти в різні часи були рушійною силою в державі. Ми доклали безмежну кількість зусиль, адже переглянули безліч відео, прочитали думки фахівців та експертів та, навіть, подивилися декілька фільмів, а потім протягом місяця обговорювали, занотовували, перекладали. І після титанічної праці, лише почали знімати понад 6 годин і монтувати відео у двічі більше. Тому хочеться, щоби кожен зумів осягнути важливість історичних подій, про які йдеться мова саме в нашому подкасті «The Price of Independence». Це не заклик до обов’язкового перегляду, але якщо мені вдалося Вас заінтригувати, то перегляньте, адже це не просто історичний матеріал, а справжнє дослідження, наскільки студенти можуть бути важливими і свідомими в Україні. До речі, як у Вас справи із сесією? Бо я анітрохи чомусь не переймаюсь, мабуть, звикла. Хочу просто насолоджуватися життям і не турбуватися, адже не можливо запам’ятати все й безсонні ночі цього не варті. Повірте людині, яка має досвід, адже здоров’я важливіше за не довивчені матеріали й у сонному стані…

Aniri (@aniri_yar) Hello I’m free і тому маю можливість написати декілька слів сюди. Моє життя зараз насичене зустрічами. З моменту, як я написала минулий пост, кого я тільки не зустрічала й найцікавіше те, що всі ці зустрічі були випадковими та незаплановані. Я не можу сказати, що моє місто занадто маленьке чи навпаки, як мінімум в 10 разів більше за Острог, але прогулюючись ти стовідсотково зустрінеш якогось знайомого. Навіть, коли ми з подругою подавали сценарій на конкурс у міську раду, де було всього 10 учасників, там я зустріла свого друга, який займається фото та відеозйомкою. Уже 3 тиждень я намагаюся побільше гуляти на свіжому повітрі. Зазвичай, прогулюючись я слухаю аудіокнигу, яку мені потрібно прочитати на предмет «Світова література». Так це мені дає змогу зробити 2 справи одночасно. Звичайно, що якщо читати книгу самому, можна заощаджити час і прочитати у двічі, а то в тричі швидше, ніж прослухати. Але є декілька причин, чому зараз я надаю перевагу саме аудіокнизі: ? Перша й головна причина це те, що мій зір не задоволений постійною роботою за ноутом. Тому, читати книгу, знову ж таки через телефон не найкращий варіант для мене. ? Доволі філософські твори такі, як «Степовий вовк«Германа Гессе я краще сприймаю на слух. Мені, здається, це зумовлено тим, що диктор ставить акценти інтонацією, що допомагає сприйманню. ? Є диктори, які мають дивовижний голос і можуть озвучувати твори з декількома персонажами. Прослухавши частину твору, тобі не захочеться читати його самостійно. Особливо драматургічні твори, які виконані в радіовиставі- це щось дивовижне. ? Слухаючи я маю можливість…

Aniri (@aniri_yar) Привіт усім! Як же ж я давно не писала сюди. У лютому закидала вас постами, а в березні вийшов лише один. А все тому, що мені потрібно багато писати і не на сайт, на жаль, і, на щастя, водночас. Маю багато завдань і це круто, коли ти можеш робити купу справ, та ще й ті, які припадають тобі до душі. У майбутньому стовідсотково піду на сценариста або на режисера. От обіцяю прям тут, інакше то буде не та Анирі, яку Ви знаєте. Хочете побачити чи я виконаю свою обіцянку. Тоді підписуйтесь на канал мого життя- це моя типова фраза. Але якщо бути відвертою, то я дійсно веду видеоблог в YouTube. Щоправда, він радше для мене, адже більше половину відео там у закритому доступі, але якщо хочете дізнатися про мене, то заходьте на канал Aniri Yarychevska, там доступний більший спектр моїх емоцій, хоча якщо поглянути, з якою швидкістю я там викладую відео у вільний доступ, то можна вже посивіти та постаріти. Наразі в мене дійсно купа справ пов’язаних зі створенням різних текстів і тому креативності на все не завжди вистачає. Мені подобається вислів одного режисера, який стверджує, що режисер та сценарист — це творча професія всього лиш на 10 %, усі решта 90 % це управління, бо саме так звучить ця професія з латинської та французької мов. Тому тексти потрібно писати постійно й настрій має бути також завжди із собою. Аргумент достатньо простий, хірурга ніхто не питає чи в нього є настрій робити операцію, чи ні. З цього можна зробити…

Aniri (@aniri_yar) Усім привіт, цей тиждень має бути доволі філософським, тому давайте поміркуємо на тему Залежності. І ні, тут не буде типової промови про те, що наркотики та куріння вбиває, чи що там ще існує? Ви думаєте, що ніколи не були залежними? Боюсь Вас розчаровувати, але Ви помиляєтесь. Більше половину людей у світі залежать від думки інших. Скажете, що це не про Вас? Знову не влучили. Подивилась б я на Вас, коли всі близькі, друзі, колеги в одну мить відвертаються від Вас, бо не вірять у Ваші здібності, мрії, переконання. Ми залежні від нашого оточення, але тільки люди, які готові протистояти стереотипам, піти проти всього, заплющити очі на провали та невдачі, досягають успіху і назавжди закарбовуються на сторінках історії. Я захоплююсь їхньою стійкістю, я сама ненавиджу шаблони, не люблю, коли мені дають межі, ось так не пиши, про це краще промовчи, бо не зрозуміють, постануть, почнуть обговорювати і таке інше і т.д. Відразу на думку спадає Ліна Костенко, Василь Симоненко, Богдан Ступка, Леся Українка чи відомий каменяр усіх століть Франко. А чи ці люди йшли за системою, звертали увагу на противагу їхніх ідей? І чи опустили руки тоді, коли були на межі життя та смерті? Мої дописи доволі революційні, ніби закликають до дій, до якоїсь боротьби, але зараз часи не ті, хтось промовить читаючи цей пост. Я згадаю Чорнобрового за яким справжнє майбутнє Симоненка. Все до чого закликає свідома молодь – так це не бути байдужим до всього, що відбувається у вашому ж житті. Я говорю про випадки дискримінації, несправедливості, хабарництва,…

Aniri (@aniri_yar) Зізнаюсь, на моїй рідній Житомирщині існує один з найкращих театрів! Тому, коли нарешті академічний музично-драматичний театр імені Івана Кочерги ? відчинив свої двері для глядачів, я відразу пішла на прем’єру та й ще захопила подругу, хоча… радше це моя мама захопила нас. З початку, нас порадував оркестр музикою в єврейському стилі, люблю спостерігати за тим, як люди кайфують від своєї роботи. Ти підсвідомо підхоплюєш цю хвилю. Вистава на яку ми пішли мала назву “Дарагой Тавариш Б-Г” за оповіданням «Лист Богу» А. Крима, і ось тут, відразу хочу відкинути спектр обурень україномовний борців за солов’їну мову. Вистава містила у собі тогочасну розмовну лексику радянських часів, а як на мене, це ще більше змушує поринути в саму виставу. Тим паче, що всі події відбувалися поблизу Житомира в селі Северинівка. Мимоволі починаєш забувати, що ти сидиш в глядацькій залі, а люди на сцені – це актори, які по-справжньому проживали кожну хвилину. Спектакль містить в собі історію двох зовсім різних чоловіків, які з одного погляду ніколи не змогли ніц мати схожого, але доля зводить їх спільним болем. У котрий раз переконуєшся, що не існує так званих “поганих” людей, у них просто складне життя. Спектр пережитих емоцій від комедії до трагізму нікого не залишить байдужим. Не можу не висловити своє захоплення від гри Максима Петрівського у ролі капітана Побойні, який постійно дивує своїми перевтіленнями. Пригадую як ходила на “Вій”, де Він грав головну роль Хоми Брута, це дійсно заворожує, у тебе не має жодного шансу не повірити в те, що все це відбувається реально,…

Aniri (@aniri_yar) Лапатий сніг ❄️ падає за вікном, ти займаєшся мовною практикою ? , а на фоні лунають звуки телевізору ? , де в черговий раз я з першої серії вгадую долю головної героїні мелодрами і коротко розповідаю все це бабусі, а вона дивується і перепитує чи точно я не бачила цей фільм ? раніше. Тут ж все очевидно. Дідусь підкидає дрова у піч і вихваляється, які слова з англійської?? він вже знає, але тим не менш каже, що французькою?? парлекати (parler (від франц.) – говорити, щебетати, гомоніти та інші синонімічні слова української мови, які так чи інакше мають схожі значення) він аж ніяк не бажає. Кіт ? сидить на колінах та солодко муркоче, але побачивши олівець ✏️ чи ручку ? забуває про всі сни і починає гратися з конспектами ? , навушниками, взагалі всім, що підпадає під його поле зору. Тут не завжди прекрасний інтернет ? зв’язок, він частенько зникає або і зовсім його не має, тому почуваєшся так, ніби живеш на відокремленому клаптикові світу ? , де не має шаленого ритму життя і швидкісний потяг ? під назвою дедлайни, терміни, здачи не проходить по цьому маршруту ? . Моя фізична робота тут – це трактор ? , так мене називає дідусь, коли я прокопую тунелі зі снігу ❄️ . Пес Рекс ? із задоволенням бігає по кучугурам і в черговий раз підстрибує, щоб отримати свою порцію обіймів, йому явно не вистачає дружньої компанії, бо відчепитися від нього не так просто. Сьогоднішній пост більш схожий на дитячу розповідь ? ,…