Трішки про теперішнє

Aniri (@aniri_yar)

Hello I’m free і тому маю можливість написати декілька слів сюди. Моє життя зараз насичене зустрічами. З моменту, як я написала минулий пост, кого я тільки не зустрічала й найцікавіше те, що всі ці зустрічі були випадковими та незаплановані. Я не можу сказати, що моє місто занадто маленьке чи навпаки, як мінімум в 10 разів більше за Острог, але прогулюючись ти стовідсотково зустрінеш якогось знайомого. Навіть, коли ми з подругою подавали сценарій на конкурс у міську раду, де було всього 10 учасників, там я зустріла свого друга, який займається фото та відеозйомкою.

Уже 3 тиждень я намагаюся побільше гуляти на свіжому повітрі. Зазвичай, прогулюючись я слухаю аудіокнигу, яку мені потрібно прочитати на предмет «Світова література». Так це мені дає змогу зробити 2 справи одночасно. Звичайно, що якщо читати книгу самому, можна заощаджити час і прочитати у двічі, а то в тричі швидше, ніж прослухати.

Але є декілька причин, чому зараз я надаю перевагу саме аудіокнизі:
📍 Перша й головна причина це те, що мій зір не задоволений постійною роботою за ноутом. Тому, читати книгу, знову ж таки через телефон не найкращий варіант для мене.
📍 Доволі філософські твори такі, як «Степовий вовк«Германа Гессе я краще сприймаю на слух. Мені, здається, це зумовлено тим, що диктор ставить акценти інтонацією, що допомагає сприйманню.
📍 Є диктори, які мають дивовижний голос і можуть озвучувати твори з декількома персонажами. Прослухавши частину твору, тобі не захочеться читати його самостійно. Особливо драматургічні твори, які виконані в радіовиставі- це щось дивовижне.
📍 Слухаючи я маю можливість виконувати інші справи одночасно, які не потребують мозкового штурму, зазвичай.

Тому прогулянка та аудіокнига — це чудове поєднання. Написала так, ніби це твір на ЗНО з української мови.

Учора, я вкотре прогулювалася й помітила, що на мене стрімголов біжить пес і не для того, щоби прийняти обійми. Ця ситуація вся відбувалася на перехресті і я вважала, що встигну перебігти на інший бік, але світлофор вирішив, що час для переходу вже завершився. Чесно, я не знала, що робити, бо ніякі слова не зупиняли пса. І на моє величезне здивування, одна з машин, яка чекала на зелене світло не рушила далі, а завернула саме туди, де стояла я, щоби відлякати сигналом з автомобіля й допомогти мені. Ви, навіть, не можете уявити, як мені стало легше на душі. Я була трішки здивована й дуже сильно вдячна, що комусь все-ж-таки не однаково. Просто найжахливіше те, що це перехрестя розташоване саме біля школи й пес, може, напасти будь-коли на звичайну дитину. Проблема все ж залишається…

Залишити відповідь