Зізнаюсь, на моїй рідній Житомирщині існує один з найкращих театрів!
Тому, коли нарешті академічний музично-драматичний театр імені Івана Кочерги ? відчинив свої двері для глядачів, я відразу пішла на прем’єру та й ще захопила подругу, хоча… радше це моя мама захопила нас.
З початку, нас порадував оркестр музикою в єврейському стилі, люблю спостерігати за тим, як люди кайфують від своєї роботи. Ти підсвідомо підхоплюєш цю хвилю. Вистава на яку ми пішли мала назву “Дарагой Тавариш Б-Г” за оповіданням «Лист Богу» А. Крима, і ось тут, відразу хочу відкинути спектр обурень україномовний борців за солов’їну мову. Вистава містила у собі тогочасну розмовну лексику радянських часів, а як на мене, це ще більше змушує поринути в саму виставу. Тим паче, що всі події відбувалися поблизу Житомира в селі Северинівка. Мимоволі починаєш забувати, що ти сидиш в глядацькій залі, а люди на сцені – це актори, які по-справжньому проживали кожну хвилину.
Спектакль містить в собі історію двох зовсім різних чоловіків, які з одного погляду ніколи не змогли ніц мати схожого, але доля зводить їх спільним болем. У котрий раз переконуєшся, що не існує так званих “поганих” людей, у них просто складне життя. Спектр пережитих емоцій від комедії до трагізму нікого не залишить байдужим.
Не можу не висловити своє захоплення від гри Максима Петрівського у ролі капітана Побойні, який постійно дивує своїми перевтіленнями. Пригадую як ходила на “Вій”, де Він грав головну роль Хоми Брута, це дійсно заворожує, у тебе не має жодного шансу не повірити в те, що все це відбувається реально, просто на твоїх очах, коли ти бачиш емоції, які переживає актор – це важко зіграти, а ще важче вийти з цього стану після вистави.
Щось ми трішечки змінили курс наших думок.
Після спектаклю відразу ж захотілося написати лист до Бога, хоча технології не стоять на місці і вже можна спокійно звертатися до нього без посередників та не боятися за те, що вашу розмову буде підслухано, а все сказане використане проти вас. Та й що казати, краще ж один раз побачити ніж сто разів почути. Чи не так?
Ще один спектакль “Божі тварі” дійсно змінився, я б сказала осучаснився. Окрема подяка за сценарій півня, який розбавляє напругу своїми доречними жартами. Як на мене, ця інсценівка є чудовим способом ще раз нагадати собі про цінність життя. Олександр та Вікторія Литовченки володіють якоюсь незвичною магією на сцені. Я завжди радію, коли потрапляю на трупу в їхньому складі. Чесно, я не знаю які слова ще можна підібрати, щоб донести Вам, що неодмінно потрібно завітати у театр ім. Івана Кочерги, коли приїдете в Житомир.
Що ж моєю місією залишається лише зводити друзів з академії в театр влітку, коли вони приїдуть поглянути на Житнє і мирне місто.