Лапатий сніг ❄️ падає за вікном, ти займаєшся мовною практикою 📚 , а на фоні лунають звуки телевізору 📺 , де в черговий раз я з першої серії вгадую долю головної героїні мелодрами і коротко розповідаю все це бабусі, а вона дивується і перепитує чи точно я не бачила цей фільм 📼 раніше. Тут ж все очевидно.
Дідусь підкидає дрова у піч і вихваляється, які слова з англійської🇦🇺 він вже знає, але тим не менш каже, що французькою🇫🇷 парлекати (parler (від франц.) – говорити, щебетати, гомоніти та інші синонімічні слова української мови, які так чи інакше мають схожі значення) він аж ніяк не бажає.
Кіт 🐱 сидить на колінах та солодко муркоче, але побачивши олівець ✏️ чи ручку 🖊 забуває про всі сни і починає гратися з конспектами 📒 , навушниками, взагалі всім, що підпадає під його поле зору.
Тут не завжди прекрасний інтернет 🌐 зв’язок, він частенько зникає або і зовсім його не має, тому почуваєшся так, ніби живеш на відокремленому клаптикові світу 🌏 , де не має шаленого ритму життя і швидкісний потяг 🚂 під назвою дедлайни, терміни, здачи не проходить по цьому маршруту 🛤 .
Моя фізична робота тут – це трактор 🚜 , так мене називає дідусь, коли я прокопую тунелі зі снігу ❄️ . Пес Рекс 🐶 із задоволенням бігає по кучугурам і в черговий раз підстрибує, щоб отримати свою порцію обіймів, йому явно не вистачає дружньої компанії, бо відчепитися від нього не так просто.
Сьогоднішній пост більш схожий на дитячу розповідь 📝 , але ж це так прекрасно, коли в дорослому віці ти маєш змогу взяти квиток 🎫 у дитинство, де все так просто, легко та в деякій мірі наївно.