Привіт усім!
Як же ж я давно не писала сюди. У лютому закидала вас постами, а в березні вийшов лише один. А все тому, що мені потрібно багато писати і не на сайт, на жаль, і, на щастя, водночас. Маю багато завдань і це круто, коли ти можеш робити купу справ, та ще й ті, які припадають тобі до душі. У майбутньому стовідсотково піду на сценариста або на режисера. От обіцяю прям тут, інакше то буде не та Анирі, яку Ви знаєте. Хочете побачити чи я виконаю свою обіцянку. Тоді підписуйтесь на канал мого життя- це моя типова фраза. Але якщо бути відвертою, то я дійсно веду видеоблог в YouTube. Щоправда, він радше для мене, адже більше половину відео там у закритому доступі, але якщо хочете дізнатися про мене, то заходьте на канал Aniri Yarychevska, там доступний більший спектр моїх емоцій, хоча якщо поглянути, з якою швидкістю я там викладую відео у вільний доступ, то можна вже посивіти та постаріти. Наразі в мене дійсно купа справ пов’язаних зі створенням різних текстів і тому креативності на все не завжди вистачає. Мені подобається вислів одного режисера, який стверджує, що режисер та сценарист — це творча професія всього лиш на 10 %, усі решта 90 % це управління, бо саме так звучить ця професія з латинської та французької мов. Тому тексти потрібно писати постійно й настрій має бути також завжди із собою. Аргумент достатньо простий, хірурга ніхто не питає чи в нього є настрій робити операцію, чи ні. З цього можна зробити висновок, що навіть у роді занять, який приносить тобі винятково позитивні емоції, інколи, все-ж-таки настає той момент, коли потрібно виконати роботу без бажань і шаленого драйву та купи креативних ідей, яких просто, може, не бути. C’est la vie!
За останній рік, я помітила, що дуже легко звикаю до зміни способу життя. Це величезний плюс у сучасності, але величезний мінус для психіки. Я настільки сильно призвичаюсь до оточуючого середовища, що якщо я, наприклад, приїжджаю додому, то ще тиждень дивуюсь тишині і прокидаюсь вночі, думаючи, що сплю в гуртожитку. Але сам факт, що потрібно їхати додому чи навпаки в Академію, мене не дивує. У всьому є свої плюси й мінуси. Знову ж таки c’est la vie!