Мар’яна

Мар’яна (@g1rlmar) Щоб не сталося, я не жалію, що вступила в Острозьку Академію. Це мій свідомий вибір. Так, мій навчальний заклад розташований досить далеко від мого дому. Чому кажу, що досить далеко? Бо знаю людей, які їдуть по 12 годин до Острога. Мені ж бо більше, ніж вдвічі менше їхати. Але, якщо порівнювати з Вінницею чи Хмельницьким, до яких мені їхати лише 1 годину, то і ці мої 4, інколи 5 годин, досить багато. Так, з мого містечка ніхто більше не навчається в НаУОА. Або якщо і навчається, то я не знаю хто. Тому їду завжди одна в Острог. Це нормально, але з кимось було б цікавіше і значно веселіше. Погодьтесь ? ) Так, я не можу щовихідних приїжджати додому, бо це займає багато часу і грошей. Але я вже називаю Острог своїм другим додом. Тут мені комфортно. Я повсюди встигаю і майже ніколи не запізнююсь, бо йти до університету мені 10-15 хв. І це круто! Я б не хотіла витрачати 2 години (а може й більше) на те, щоб лише доїхати в одну сторону, як це роблять києвські студенти. Тому мені добре в Острозі. А час, який би витрачала на дорогу в Києві, тут я проводжу з друзями, читаю, дивлюсь щось цікаве, гуляю тощо. Стереотип, якого тепер в мене нема і більше ніколи не буде: Можливості є лише у великих містах, наприклад, в Києві чи Львові. Ні. Можливості є повсюди. Лише б твоє бажання бачити ці можливості і використовувати. З НОВИМ НАВЧАЛЬНИМ РОКОМ, ДРУЗІ! ХАЙ ВСЕ БУДЕ КЛАСНО НА ВСІ…

Мар’яна (@g1rlmar) Я чомусь захотіла написати Вам про свою інавгурацію ковідного 2020 року і згадати усі свої почуття і емоції. Це так дивно писати це через майже 9 місяців. Я в шоці! Я вже майже закінчила перший курс. Мене переповнюють почуття! Мамо, я вже не школярка) Знаю, це так якось страшно хвилююче починати щось нове у новому місці із зовсім новими людьми! Коли навіть навіть батьки не були поруч. Коли я вже відчувала себе такою дорослою і відповідальною, і самотньою. Коли вже не могла попросити маму допомогти мені зробити зачіску в мій перший день в університеті. Коли хвилин 5 стояла напроти дзеркала в гуртожитській кімнаті і розглядала себе, одягнену в чудову сукню і гарненькі туфлі. Коли поспішала до арки, де збиралися першокурсники, бо боялась запізнитись і не знайти своїх. Коли шукала свою студкураторку серед натовпу таких самих фрешів, як і я. Коли одягала ту прекрасну велику мантію і брала в руки Біблію. Коли наважилась попросити своїх одногрупників, імен яких ще тоді достеменно не знала, помахати руками для мого короткого відео, яке стане для мене потім теплим спогадом. Коли стояла зі всіма першокурсниками і слухала промову неймовірно енергійного ректора Ігора Демидовича Пасічника. Коли йшла на стадіон робити групове фото. Коли дізналася, що я буду навчатися у групі Мв-11. Коли мені дали стрічку паперу, на якій було написано мій університетський е-mail. Коли моя знайома з гуртожитку попросила зробити їй фото, а потім ми потрапили до наукової бібліотеки. Коли я знімала відео і передавала усім рідним “привіт”. Коли я йшла віддавати свою мантію, але…

Мар’яна (@g1rlmar) Вважаю, що це все знають старші курси і, напевно, майже всі мої однокурсники. То чого ж навчив мене 1 рік навчання в НаУОА⁉️ НУМО ЧИТАТИ ? ТУТ ВСЬОГО ЛИШ 4 ПУНКТИ. 1. Витривалості. Не так вже й було легко висидіти пари, які тривають 1 год 20 хв. Адже я люблю рухатися, а тут треба сидіти майже вдвічі більше, ніж у школі. Та зараз я звикла. 2. Автономності, але поки що не незалежності ? Не скажу, що мені було спочатку важко жити одній в новому місті, але й не скажу, що легко. Коли стала студенткою, то зрозуміла: треба багато працювати, щоб реально щось мати. Часу на те, щоб переглянути якийсь фільм чи серіал, дуже мало. Катастрофічно! Або, може, це я не вмію розподіляти свій час. До автономності я ще додам, що завжди розраховувати на себе. Тому що в кожного є свої проблеми, тому ніхто не буде бігти мене виручати. 3. Завжди діяти ? ? ! Якщо щось не влаштовує у собі чи в людях поруч, треба вставати з ліжка, вимикати Instagram і на своєму прикладі показувати, що варто робити. Мріяти важливо, але без найменших дій мрії стають розчаруванням. Про це варто пам’ятати. Будьте спонтанними, живими й працьовитими! ЦЕ ДУЖЕ ВАЖЛИВО ? 4. Берегти себе і своє здоров’я (фізичне і психічне). Бо якщо не я, то точно ніхто нічого за мене не зробить. Адже дуже важливо бути здоровою. Якщо буде здоров’я, то все інше теж буде. Я це розумію, але інколи жертвую собою заради справ, які зараз всі разом дуже “навалюються”…

Мар’яна (@g1rlmar) Привіт, мої вірні читачі! Як ви поживаєте? Чим займаєтеся? Що стосується мене, то я декілька днів тому дочитала цікаву та нову книгу Дарки Озерної «Ви це зможете!», яка була видана видавництвом «Yakaboo» у 2020 році. Ця книга надихнула мене завжди вести здоровий спосіб життя. Авторка гарно розповіла про складові ЗСЖ і навела багато влучних прикладів, які я ніколи не забуду. Мені дуже сподобався перший з 7 розділів під назвою «Крок 1. Вибір», де Дарка Озерна написала про мистецтво усвідомленого вибору. Я вважаю, що це дуже правильно почати книгу з таких важливих знань. Адже ми, люди, часто діємо за звичкою, не замислюючись при цьому про майбутні наслідки щоденних виборів. І нам потрібно бути усвідомленими, розуміти, що ми робимо саме в цей момент, які можуть бути наслідки того, що ми робимо. А також розуміти і відчувати своє тіло, яке потребує піклування. Ми часто нехтуємо своїм здоров’ям: їмо некорисну їжу, бо не встигаємо приготувати, і запиваємо її газованими напоями, або й навіть алкоголем, який так шкодить нашим організмам; спимо недостатню кількість годин, бо маємо багато нагальних завдань; не займаємось фізичною активністю; часто стресуємо через різні ситуації, що виникають у сім’ї, навчанні чи на роботі. Через це мені сумно і дуже прикро! Ми перестали дослухатися до свого організму і його потреб, а, як наслідок, потім потерпаємо від різних хвороб, зокрема хронічних. Ми так спішимо жити і досягати успіху на роботі чи навчанні, що забуваємо про найцінніше, що маємо. Ми забуваємо про свій організм, який так хоче, аби ми робили ранкову руханку, пили достатню…

Мар’яна (@g1rlmar) 1 зразок [15 березня] Зараз 06:03 на годиннику. Надворі ще темно. Я вже випила склянку теплої води та подивилась 25-хвилинну серію “BTS Burn The Stage”, яка мене надихнула на новий день і нові звершення. У цей час увесь мій гуртожиток міцно спить. І це таке дивне відчуття, коли вулик, який гудить цілий день й аж до півночі, наразі настільки тихий, що я чую своє серцебиття. Для мене такий спокійний ранок – це благословенний час. Я встаю з ліжка, роблю деякі фізичні вправи, відчиняю вікно та вдихаю на повні груди ще трохи морозне весняне повітря. Саме у такі тихі ранкові моменти відчуваю, що жива, і усміхаюсь, примруживши очі. Чому ж я люблю прокидатися раніше за інших? Все просто: вранці у мене є надзвичайно багато енергії, тому я й поспішаю виконати важливі справи саме у цей час, а ввечері вже заслужено відпочивати. Таке прозріння прийшло до мене не так уже й давно. Раніше я не розуміла, чому в мене не вистачає енергії на все, що я собі запланувала на день, і щоразу засмучувалась, коли не виконувала заплановане. Та потім прийшов час, коли я просто не хотіла продовжувати вдаватися в сум через невиконані завдання, тому почала шукати способи вирішення такої нагальної на той час проблеми. Я прочитала, що людина має багато сил та натхнення працювати у період з 5 до 10 години, і захотіла випробувати це на собі. І сьогодні, на щастя, це мій восьмий день. Планую продовжувати цю практику й надалі. 2 зразок [30 березня] Я вже вдома на дистанційному навчанні…

Мар’яна (@g1rlmar) Привіт, мої найкращі читачі! Як Ви там поживаєте? Чи находжуєте щодня свої 10 000 кроків? Чи робите якісь фізичні вправи? Коли я пишу Вам цей блог, то в моїй голові думки про час, подорожі, людей і можливості. Адже двадцять хвилин тому я додивилась фільм “BURN BURN BURN”, який випадково знайшла в інтернеті. Фільм настільки класний, що я навіть не заснула під час того, як його дивилась. По цьому показнику можна визначати, чи стрічка хорошої якості. Тут 2 головні героїні виконують одне прохання свого найкращого друга, який помер від раку. А ось що саме дівчата роблять, Ви зможете побачити тоді, коли почнете дивитися цей фільм! ? Бачите, як я хочу, щоб Ви його переглянули) Я зрозуміла дещо надзвичайно важливе: ми всі колись помремо, тому перед цієї процедурою, яку ніхто не зможе уникнути, ТРЕБА ЩЕ БАГАТО ЧОГО ЗРОБИТИ ! ? ? ✌️ (так, я налаштована оптимістично, бо хочу бути корисною цьому світові та людям у ньому) Лише постає питання: “Що ж такого зробити?” Почну з того, що ми можемо все. От реально В-С-Е ! ( Наприклад, я зараз переписую цей текст з голови вже двічі, бо 1 разу у мого ноутбука стався «припадок-випадок», і тому цю всю мою писанину не зберегло, а скопіювати її не встигла, бо не думала, що мене так підведе ця техніка. І так зараз паскудно на душі, але я не здамся і викладу сьогодні цей значущий для мене блог. Я ж можу все і трішки більше! Ось такі думки мають бути і у ваших головах, щоб не…

Мар’яна (@g1rlmar) Привіт, мої вірні читачі. Сьогодні хочу поговорити з Вами про вибір спеціальності Я знаю, що це важлива тема, яку треба обговорювати, тому й розповім Вам дещо зі свого життєвого досвіду. “Ким ти хочеш стати?”, – ніби легке питання, яке, на жаль, ставить більшість людей в ступор. Правда ж? Я у 7 років хотіла бути акторкою, щоб мої бабусі сиділи увечері і дивились по телику український історичний серіал, де я граю головну роль, наприклад, княгині Ольги. А потім би вони розпитували мене, а що буде далі, і чи не вмре часом князь Ігор, бо він якось не дуже мудро поводиться. Сказали би, що він жадібний тип, який трясеться за копійку, і порадили б мені шукати щедрого та простого хлопця в реальності ? Я своїх бабусь знаю! В 10 років я вирішила, що буду хірургом. Бо ж хто буде рятувати людей? Тоді я передивилась “медичних” серіалів і почала відповідально ставитись до здоров’я рідних, але не свого ? Через поганий зір я фізично не змогла б оперувати, тому вирішила, що краще не ризикувати життям інших. Люди заслуговують бути здоровими, а не покаліченими. А в 12 – я серйозно задумалась про професію перекладача. Англійська спочатку була для мене таємницею, і мені подобалось розкривати її особливості ? Та і зараз мені в кайф вивчати цю мову. Вона мене надихає! 11 клас. Я не розуміла, ким бути. Хоча так неправильно казати. Я знала, хто я, але не знала, чим буду корисна людям. Та я зробила свій вибір, і зараз я студентка першого курсу факультету Міжнародних…

Мар’яна (@g1rlmar) Ще рік тому я і не думала, що буду вивчати Міжнародні Відносини. Тоді ця спеціальність здавалася мені дуже важкою, відповідальною і чомусь трохи нудною. Та одного разу я переглядала відео студентів-міжнародників на YouTube, які ділилися своїм досвідом навчання та роботи, і зрозуміла, що Міжнародні Відносини – це реально цікаво і надзвичайно важливо! Після тих відео я чітко зрозуміла, яку спецільність обрати. Сучасний світ – це світ конфліктів, які треба вчасно вирішувати, щоб потім вони не переросли у страшні війни. Саме дипломатичні представники можуть це зробити. Вони вміло ведуть переговори і знають усі важливі аспекти, на які варто звернути увагу. У цьому я ще більше переконалася декілька днів тому, коли моя викладачка на лекції промовила: “Серце дипломатії – переговори” Ця фраза тепер назавжди у моєму серці. Вона стала для мене особливою. Тепер моє бажання досконало вивчити українську та англійську мови значно зміцніло. Адже, як на мене, то мови – це ключі, які відкривають будь-які двері. Для мене важливо знати рідну мову та показувати приклад іншим, що говорити мовою свого народу – це просто життєво необхідно. Мова – це душа народу. І якщо представник держави не знає української мови або ж говорить іншою іноземною мовою на теренах своєї країни, то це катастрофа.( Для початку, то рекомендую прочитати книгу “Старшокласниця. Першокурсниця” української письменниці Анастасії Левкової. У своїй книзі авторка порушує проблеми, які є й досі актуальними для нашого суспільства. Хоча описані події відбуваються в 2001-2004 рр) Міжнародні Відносини вчать мислити глобально і обширно, що є великим плюсом цієї спеціальності. До прикладу, тепер…

Мар’яна (@g1rlmar) Романтичний привіт, мої закохані або незакохані читачі! Як поживаєте? Я аналізую своє життя зараз, думаю про минуле та теперішнє. І хочу цим з Вами поділитись) Рік назад в цей самий час я ще ходила до школи. Вечорами готувалась до ЗНО, а в перервах дивилась “FRIENDS”, щоб хоч якось підняти собі настрій. Пекла яблучні пироги і читала книги про цікаві історичні події, щоб їх таким методом краще запам’ятати. Рік назад я остаточно зрозуміла, що втрачати друзів не так страшно, якщо у вас вже нема спільних інтересів. Але гіркий присмак втрати завжди відчуватиметься. Бо щось рідне стає вже не таким і рідним. Рік назад я ні з ким не зустрічалась. І зараз теж ні. Більше того, саме сьогодні, в День Святого Валентина, припинила спілкуватися з потенційним кандидатом у хлопці. Нам з ним, на жаль, не по одній дорозі йти. І він це прекрасно розуміє, тому це було наше найкраще спільне рішення. Рік назад я вперше почула за коронавірус. Тоді він був так далеко. І здавалося, що він ніколи до нас не дійде. “Ніколи не кажи ніколи”, – є така фраза. Рік назад я й не уявляла, як це можна вчитися онлайн, не відвідуючи навчальний заклад і не спілкуючись з однолітками. Зараз все на easy. Вдома значить вдома. Але я хочу повернутись у своє молодіжне академічне містечко, щоб ходити на навчання, в АТБ і у фітнесзал з дівчатами. Це найкраще 3 в 1, чесно! Рік назад я й не думала, що можу бути настільки лінивою і не виходити надвір днями. Але маю…

Мар’яна (@g1rlmar) Привіт, круті люди! Як ви там поживаєте? Бо Я трохи випала з цього світу соціальних мереж. Зазвичай, я багато пишу і викладаю на свою інстаграм сторінку, а зараз такого бажання не маю. Чесно, я, напевно, ще не до кінця зрозуміла те, що вже написала свою першу сесію, що я офіційно студентка. Просто все так швидко відбувається. Або, може, це через те, що мій перший рік студентства минає онлайн? Якось поки мало вражень і приємних спогадів. Я вірю, що наздожену це все. Головне: не перегнати ? ? ? Зараз я відчуваю якийсь невимовний сум. Бо й маю досі канікули, але якось занурилась в дорослі думки і що треба багато чого зробити. Але бажання це все робити теж не маю. Значить поки не робитиму. У моєї сестри почалась дистанційка в школі. І я, як згадаю про те, що мене знову чекає цілий день в ноутбуці з лютого, то аж плакати хочу. Знову ж але, бо й плакати – це не вихід. Тому я вже потрохи готуюсь морально і планую ще й фізично до цієї дистанційки ? Хоча мушу зазначити, що все ж таки є плюси в навчанні онлайн – це можливість більше спати і їсти страви, які готує мама. На жаль, руху і активності в такому житті немає, а без цього ніяк ?( На канікулах я мало, що подивилась, та є ще час виправити це) ? Тому з рідними зараз стараємось щовечора щось дивитись. І нам дуже сподобався мультик “Думками навиворіт” 2015 року. Ми також переглянули мультик “Душа”, про який зараз…