Спробуйте відчути те, що відчувала я: інавгурація

Мар’яна (@g1rlmar)

Я чомусь захотіла написати Вам про свою інавгурацію ковідного 2020 року і згадати усі свої почуття і емоції. Це так дивно писати це через майже 9 місяців. Я в шоці! Я вже майже закінчила перший курс. Мене переповнюють почуття! Мамо, я вже не школярка)

Знаю, це так якось страшно хвилююче починати щось нове у новому місці із зовсім новими людьми!

Коли навіть навіть батьки не були поруч. Коли я вже відчувала себе такою дорослою і відповідальною, і самотньою. Коли вже не могла попросити маму допомогти мені зробити зачіску в мій перший день в університеті. Коли хвилин 5 стояла напроти дзеркала в гуртожитській кімнаті і розглядала себе, одягнену в чудову сукню і гарненькі туфлі. Коли поспішала до арки, де збиралися першокурсники, бо боялась запізнитись і не знайти своїх. Коли шукала свою студкураторку серед натовпу таких самих фрешів, як і я. Коли одягала ту прекрасну велику мантію і брала в руки Біблію. Коли наважилась попросити своїх одногрупників, імен яких ще тоді достеменно не знала, помахати руками для мого короткого відео, яке стане для мене потім теплим спогадом. Коли стояла зі всіма першокурсниками і слухала промову неймовірно енергійного ректора Ігора Демидовича Пасічника. Коли йшла на стадіон робити групове фото. Коли дізналася, що я буду навчатися у групі Мв-11. Коли мені дали стрічку паперу, на якій було написано мій університетський е-mail. Коли моя знайома з гуртожитку попросила зробити їй фото, а потім ми потрапили до наукової бібліотеки. Коли я знімала відео і передавала усім рідним “привіт”. Коли я йшла віддавати свою мантію, але не знала, кому її ж треба було віддати, і зустріла одного класного викладача, який сказав, що я вже в перший день порушую правила, бо всі вже давно віддали свої мантії, а він чекав лише на мене. Коли я щиро просила вибачення у нього, але мені було весело. Бо це був справжній початок мого студентського життя! Віддавши мантію одному старшокурснику, який люб’язно погодився в мене її забрати через те, що я не знала, де знаходиться деканат МВ, я пішла щаслива до свого нового дому. Я йшла дуже помало, бо, находившись достатньо в туфлях, я реально втомилася. Прийшовши в гуртожиток, я з’їла один із тих бутербродів, які приготувала мама, і дала один своїй новій знайомій. Опісля я відкрила ноутбук і налаштувала свою нову пошту, бо туди тепер кидатимуть важливу для мене інформацію ❤️

Мамо, тату, я студентка! Ви вірите?
Бо я вже – ТАК!

Залишити відповідь