Трохи про 2020 і стрес. Попереджаю: забагато тексту!

Мар’яна (@g1rlmar)

Привіт, мої чудові читачі! Я так рада, що Ви у мене є! Дякую, що продовжуєте мене читати.

Коли мені важко на душі чи, навпаки, добре, то я завжди пишу Вам, бо знаю, що Ви чекаєте. І вірю, що одного дня зможу Вас побачити в реальності. Бо інтернет інтернетом, а я за живе спілкування! Сьогодні хочу поговорити про 2020 рік, спогади, спостереження і стрес.

2020 – унікальний рік, який не схожий ні на один інший. Це рік моїх змін як внутрішніх, так і зовнішніх. Я закінчила школу, яка настільки стала частиною мене, що я навіть деякий час частково сумувала за тією атмосферою. Я знала всіх у школі, бо щодня спілкувалась з тими людьми. Перший “розкол” стався в березні, коли запровадили карантин. Саме тоді я весь час сиділа вдома і ні з ким не зустрічалася, готувалась до ЗНО і писала контрольні, щоб мати гарний атестат. Бували дні, коли дистанційка мене просто морально нищила і я жалілась на те, що мені важко. Більше того, у мене тоді ще й сестра перейшла у 5 клас, тому і в неї було достатньо роботи. Через те, що не всі вчителі пояснювали матеріал, завдання по якому вони кидали, то я вчилась не лише в 11 класі. Ви зрозуміли) Та у всьому цьому були й атмосферні моменти: писала конспекти під звуки дощу у своїй кімнаті, лежала в ліжку і вперше слухала аудіокнигу, просто раділа від того, що був вільний час. Карантин забрав у мене багато речей, які могли б стати чудовими спогадами, але залишив мене мені самій і більше нічого.

Як ви зрозуміли, то всю карантинну весну я просиділа вдома з рідними і на дистанційці. Написала ЗНО в липні. І тому своє останнє безтурботне літо(точніше залишки літа) я не хотіла втрачати. Тому пообіцяла собі, що зроблю те, що раніше ніколи не робила, і відвідаю 3 нові місця) Я виконала свої обіцянки! Вперше в житті я з сестрою їхала в село до бабусі з дідусем на великах, а не машиною. Щоб ви зрозуміли, то ми проїхали 25км тільки в одну сторону 💪 ❤️ По дорозі ми зупинялись в лісі, збирали суниці, каталились на старих гойдалках в сусідньому селі, обідали бутербродами і рвали черешні. Це надзвичайно теплі спогади та досвід! Бо в нас ніхто не вірив і були сумніви, що ми не доїдемо, а ми показали, що можемо. Ви б бачили, які ми з сестричкою були щасливі, коли побачили здивування дідуся і бабусі. Більше того, у селі ми знайшли ставок, захований у лісі. Він неймовірний і навіть казковий для мене 😍

Через 2 тижні ми з сім’єю спонтанно поїхали на Бакоту – духовно сильну і надзвичайно гарну місцевість. Я відпочила там думками. Мені стало легше. Я навіть скупалась у Дністрі. Опісля ми заїхали на водопад Бурбун. Він такий маленький, але який же холодний! Зуби ціпить. Чесно. Тим не менш, краса Бурбуну мене підкорила. Бо це дійсно гарне місце, в якому хочеться сидіти і просто мовчати. Я й не могла уявити, що це моя Хмельниччина! Бо схоже було на рай. (А спонсор мого гарного відпочинку на Бакоті були результати ЗНО, які я дізналась перед тим вночі. Прокинулась в 2 ночі, хоча не планувала, загрузила сайт і побачила свої ріднесенькі бали. Потім встала і почала прибирати в кімнаті, бо заснути вже не могла, а вранці з сім’єю поїхала на день в Бакоту).

Хочу обговорити з Вами тему стресу та хвилювань, які заважають, думаю, не лише мені) Інколи не вистачає безтурботності. Буває, важко розслабитись. Але чітко розумію, що треба відпускати думки і просто жити, бо не можна завжди про все турбуватись. Треба навчитись відпускати ситуацію. Я вчусь цьому потрохи.

Пам’ятаю, як вчителька хімії кинула 5 практичних робіт, які потім я писала до 3 ночі і паралельно дивилась фільм “Маленькі Жінки”, який дуже мене надихнув. У ту саму ніч я відправила свою роботу у Classroom і подумала: “Чудово! На одну справу менше.” Трохи пізніше до мене телефонує моя класна керівничка і каже, що від мене такого вона не очікувала. Я в шоці. А причина у тому, що домашнє завдання з хімії я не надіслала. А я ж бо надіслала, просто моє повідомлення вона не побачила. Як висновок, вчителька хімії перевірила мої практичні через місяць)(якраз перед закінченням семестру. Тоді хвилювалась, а зараз це досить весела історія, через яку я марно хвилювалась.

І от зараз думаю, що теж марно хвилююсь під час сесії. Але не так легко перестати це робити. Дуже хочу вже всі предмети позакривати, отримати чудові результати і піти відпочивати, бо я на це заслужила. 2020 був насичений на стресові події. Кумедно те, що я розумію, що тривога – це погано, та ніяк себе не можу перебороти. На ЗНО теж стресувала: дуже уважно все перевіряла, руки трусились, коли заповняла ті нещасні бланки відповідей. Але як прекрасно, що я це вже пережила. А зараз залишилось ще докласти останніх зусиль і понаписувати модулі та екзамени. І я буду зможу вільно дихати і не думати про те, що треба ще щось написати чи доздати. Я вже так мрію про те, що не буду цілий день сидіти перед екраном ноутбука, що ви собі навіть не уявляєте! Або уявляєте 😂 👌

P.S. Бажаю нам усім сили і натхнення, щоб завершити цей семестр і заслужено відпочивати. 😉 👍 І якщо у Вас є якісь поради, як побороти хвилювання і тривогу, то поділіться ними) Це актуальна тема, про яку варто говорити і щось робити, щоб жити в мирі з собою і цим світом.

Залишити відповідь