Привіт, круті люди! Як ви там поживаєте?
Бо
Я
трохи випала з цього світу соціальних мереж. Зазвичай, я багато пишу і викладаю на свою інстаграм сторінку, а зараз такого бажання не маю. Чесно, я, напевно, ще не до кінця зрозуміла те, що вже написала свою першу сесію, що я офіційно студентка. Просто все так швидко відбувається. Або, може, це через те, що мій перший рік студентства минає онлайн? Якось поки мало вражень і приємних спогадів. Я вірю, що наздожену це все. Головне: не перегнати ? ? ?
Зараз я відчуваю якийсь невимовний сум. Бо й маю досі канікули, але якось занурилась в дорослі думки і що треба багато чого зробити. Але бажання це все робити теж не маю. Значить поки не робитиму. У моєї сестри почалась дистанційка в школі. І я, як згадаю про те, що мене знову чекає цілий день в ноутбуці з лютого, то аж плакати хочу. Знову ж але, бо й плакати – це не вихід. Тому я вже потрохи готуюсь морально і планую ще й фізично до цієї дистанційки ? Хоча мушу зазначити, що все ж таки є плюси в навчанні онлайн – це можливість більше спати і їсти страви, які готує мама. На жаль, руху і активності в такому житті немає, а без цього ніяк ?(
На канікулах я мало, що подивилась, та є ще час виправити це) ? Тому з рідними зараз стараємось щовечора щось дивитись. І нам дуже сподобався мультик “Думками навиворіт” 2015 року. Ми також переглянули мультик “Душа”, про який зараз всі говорять. Та бути чесною, “Думками навиворіт” мені сподобався більше: він показує механізм наших емоцій, почуттів і думок, який я й не уявляла. Більше того, коли ми дивились, то навіть ні на що не відволікались, а це вже багато чого означає! ? А ще ми з мамою та сестрою передивлюємось Гаррі Поттера. Тільки на цей раз англійською мовою. І я щиро радію цьому) ❤️
З подругою ми подивились фільм “Євротур” 2004 року і тепер в нас в голові грає лише одна пісня “Scotty doesn’t know” ? ) Цей фільм піднімає настрій, хоча спочатку я думала, що він дурнуватий. Можете глянути!) А також ми разом передивлювались корейську дораму “Багряні серця Корьо” 2016 року, яка є нашою традицією вже третій рік. Щоразу сміємось і щоразу плачемо ? . Та це варто перегляду, якщо ти любиш історичний жанр, комедію і щіпку драми. Я щоразу відкриваю щось нове для себе у цій дорамі.
Також читаю книги, прибираю в будинку, малюю картину по номерах і катаюсь на санках. Така щаслива, як дитина, коли з’їжджаю з того горбка! І згадую свої дитячі роки, коли снігу було більше і додому я приходила з червоними щоками від морозу і мокрими рукавичками від снігу. Зараз трохи не так, але загалом круто! Червоні щоки досі маю, а от рукавиці, буває, забуваю вдома( не спеціально
Зараз же йду далі малювати свою картину по номерах і відчувати себе справжньою художницею ? ?
P.S. Трохи цікавої МВшної інформації:
Я недавно прочитала, що Вінстон Черчилль малював справжні картини, які в нього реально надзвичайні. Загугліть. Я була в шоці. Пабло Пікассо говорив, що Прем’єр-міністр Великобританії міг спокійно заробляти цими картинами собі на життя і не бути політиком. Але для Черчилля це було хобі, яке допомагало йому розлаблятись ?