Зараз 08:47. Їду додому. На тиждень раніше, ніж обіцяли в Академії. Нас раптово закрили на дистанційку, бо Рівненщина переходить в “червону” зону з 26 жовтня.
У мене таке відчуття, ніби забирають у нас ці студентські роки. Не буде, що й згадати за цим дистанційним. Лише те, що на парах буде пропадати інтернет. Та я постараюсь творити свою історію. Мені життєво необхідно рухатися, їздити, щось робити. Цілими днями за ноутбуком – це не те, про що я мрію. Та у мене, як і у всіх, студентів немає вибору. Залишається змиритися і справитися зі всім. Я сильна. Я зможу. Так само як і Ви.
Я вже скучаю і сумую за Острогом, ОА і людьми. Мені цього всього не вистачатиме протягом цих 4 місяців. Навесні буде reunion ?, а поки їду додому.
Все так, як має бути. Під час пандемії іншого розвитку подій не можна уявити. Було наївно сподіватися, що ми продовжимо вчитися офлайн, та я так вірила, що ще хоч трішки побуду в Академії?
Щоб якось себе підбадьорити, я з сусідками придумала дещо цікаве. За ці 4 місяці ми маємо досягти того, чого дуже хочемо. Наприклад, я хочу покращити свою фізичну підготовку. Якщо я цього не зроблю, то маю придумати собі “покарання”, або ж мені його придумають дівчата. Вважаю, це буде цікаве завдання?
Спробуйте й Ви щось таке. Досягніть чогось, щоб потім пишатися собою!
