Привіт, мої неймовірні читачі!
Ну що! Готові почути про мій стандартно нестанартний випускний?
Я з того покоління, яке не святкувало випускний і буде про це розповідати своїм дітям. До нас всі святкували, а нам завадив це зробити коронавірус. Хоча були такі унікуми по країні, які мали свій стандартний випускний. Тим не менш, я не святкувала. І вперше відчула, що стабільності, про яку мені говорили інші, не існує.
Отож, моя історія випускного така:
Ще на початку навчального року всі дівчата почали говорити про плаття. У кожної в голові було те одне ідеальне, яке вона сподівалася знайти. Я тоді мовчала, бо було ще рано думати про одяг. До ЗНО треба було готуватись! 1 березня я вже мала своє те саме плаття, сумнівалась чи купувати, бо плаття такого формату було у мене вперше. Мама переконала. А потім я хвилювалась, чи знайду ті самі свої ідеальні туфельки. Бо в мене ніжки, як у Попелюшки, унікально маленькі. Не повірите, але я змогла знайти! 12 березня оголосили в країні карантин. Ніхто й не підозрював, що він буде тривати довгі місяці. (І досі триває, але вже його, на жаль, мало хто дотримується.) Я здогадувалась, що щось погане може статись. Сталось. Новина про те, що не буде урочистостей з нагоди випускних в країні. Я розумію владу, бо це великий ризик інфікування не однієї сотні людей. “Здоров’я понад усе!” – основна думка року.
2020 так гарно звучить. На стрічках випусників теж би круто красувався цей рік ? У класі ми так сперечались про те, якого кольору мають бути стрічки, що зараз аж смішно з цього. Гроші витрачено. Стрічки куплено. Ми навіть їх не розписали побажаннями один одному. І не одягнули ?
Я уявляла, що вийду на сцену Будинку культури, де у нас завжди святкують випусний, отримаю свій атестат і скажу щиру мотиваційну промову. В своєму стилі. Я навіть вже маленький текст підготувала. Тільки ці слова буду знати лише я.
Я уявляла, як буду запрошувати рідних і друзів на це свято. Я б хвилювалась, чи вийде у них прийти, бо мої люди живуть в різнах містах і селах. “Хто подарує мені букет?” – я так довго ламала цим свою голову. Які квіти мої люди мені оберуть?
Я уявляла, що буду ведучою. Буду бачити зі сцени лиця своїх батьків, які пишаються мною, друзів, які теж щиро радіють за мене. І всі щасливі! Мені подобається бути ведучою і говорити перед аудиторією. Це так захоплююче!
Я уявляла, що буду танцювати вальс, який до цього я ще ніколи не танцювала. Але навіть на реальному випусному цього б не було через брак хлопців, які танцюють. Ха-ха, сувора реальність ? ? Та бути чесною, ми почали готувати один танець на останній дзвоник. Навіть досить непогано у всіх виходило танцювати. І це однозначно крутий досвід для мене, бо я вперше танцювала професійно, а не просто рухалася під музику.
А ще уявляла, як ми з однокласниками танцюватимемо до втрати останніх фізичних сил. Це ж останній раз, коли ми могли б бути разом. Я не люблю обіцянок про те, що будемо збиратись щороку. В кожного своє життя. Доля усіх нас розведе, покаже усім різні стежки. Тому треба жити моментом. Тут і зараз. Я це розумію. Я б хотіла запам’ятати кожну мить, прожити нею повністю. Зустріти світанок, подякувати новому дню і йти далі, зберігши хороші стосунки з класною сім’єю ❤️
Та цього не було…
P.S. Сподіваюсь, що вже випускники 2021 будуть святкувати свій омріяний випускний по-справжньому.
Бо у мене, на жаль, навіть спогадів немає, окрім вестибілю школи, де давали атестати.